Нещодавній аудит Офісу генерального інспектора USAID щодо коштів на підтримку України нагадав про важливу правду: де немає належного контролю за виконавцями, там з'являється простір для зловживань. Це питання варто поставити і до грантової індустрії реформ, яка сформувала самостійну модель впливу на правову політику в країні.

17 березня заступник генерального інспектора Агентства США з міжнародного розвитку Адам Д. Каплан під час слухань у Конгресу США представив заяву про шахрайство та зловживання у сфері зовнішньої допомоги. У документі посадовець викрив вразливості системи та запропонував умови для вирішення проблеми: захист коштів платників податків починається з розуміння, хто саме реалізує програми, і чи зберігається дієвий контроль після перерахування коштів.

Особливо показовим у цій логіці є кейс України, який виявив слабке місце донорської архітектури. Аудит $26 млрд прямої бюджетної підтримки показав, що можливості USAID забезпечити отримання й використання коштів за призначенням були вкрай обмеженими. Основні міжнародні підрядники не надавали обов'язкові звіти вчасно, а в деяких випадках — не подавали їх узагалі.

В Україні сформувалася стратегічна галузь — громадський сектор реформ, який на професійній основі займається виконанням функцій «третього сектору». Юридична спільнота знає, що кілька українських громадських організацій щороку готують «тіньові звіти» до розділу «Правосуддя та фундаментальні права» звіту Європейської комісії. Ці документи містять оцінки інституту адвокатури та напрямів його реформування.

Однак експерт Олександр Черних, представник НААУ у Сполученому Королівстві, зазначає, що такі звіти часто не є незалежною експертизою. Це елемент певної екосистеми, де аналітичний продукт є способом утримання впливу на реформаторський порядок денний заради фінансування. Вузьке коло структур виробляє повторювані «критичні» висновки, які потім транслюються через лояльні медійні майданчики.

У результаті «тіньовий звіт» про адвокатуру вже підміняє політичну рамку Дорожньої карти з питань верховенства права. Влада починає «гасити пожежі» громадської думки, орієнтуючись на висновки, які не завжди мають під собою реальну доказову базу. Питання конфлікту інтересів та незалежності експертів у таких звітах часто залишаються без відповідей.

Виходить, що це грантова економіка, де «аналітика» виступає сервісним продуктом для підтримання безперервного фінансування проєктів. Риторика «перезавантаження» стає умовою продовження самого проєктного циклу. Для адвокатського самоврядування це означає прямий ризик професійної автономії та загрозу порушенню гарантій права на захист. Тому до таких проєктів має застосовуватися стандарт підзвітності, якого донори вимагають від держави: відкритість джерел фінансування, методології та реальний доступ інших професійних голосів до дискусії.