«Інвестор заходить туди, де є зрозумілі правила і прогнозованість» — так охарактеризував поточний стан нафтогазової галузі голова Комітету НААУ з питань нафти, газу та надрокористування Сергій Антоненко. Експерт наголосив, що український сектор дедалі тісніше входить у міжнародні економічні процеси, що вимагає нових регуляторних підходів та фахового майданчика для адвокатури.

Створення нового комітету стало відповіддю на запит, який назрівав давно. Сфера надрокористування сьогодні значно складніша, ніж кілька років тому, і вже не зводиться лише до внутрішнього регулювання. Зараз йдеться про стратегічні мінеральні ресурси, залучення інвестицій та правила взаємодії держави, бізнесу та професійної спільноти.

В умовах повномасштабної війни та руйнування інфраструктури головним викликом стає забезпечення стабільності для інвестора. Україна має великий ресурсний потенціал, але приватний капітал заходить лише туди, де існують передбачувані правила та базове відчуття безпеки. Особливу увагу приділяють цифровізації сервісів, розвитку відкритих реєстрів та удосконаленню правозастосовної практики.

Однією з ключових проблем залишається система ліцензування, яка потребує подальшого розвитку цифрових інструментів та повноцінної інтеграції державних реєстрів. Важливо також узгоджувати процедури ліцензування з іншими галузевими механізмами, зокрема у сфері екологічного контролю та земельних відносин, щоб створити єдину прозору систему управління.

Механізм угод про розподіл продукції, який фактично не працював десятиліттями, має шанс на реанімацію. Цей інструмент є базовим для залучення інвестицій у складні проєкти, де державі потрібні приватні технології та капітал. Для його успішної роботи необхідно вдосконалити інституційні процедури конкурсів та забезпечити нормальну ув'язку з питаннями ліцензування та доступу до геологічної інформації.

Іноземні інвестори зацікавлені у видобутку українських вуглеводнів, але бояться правових ризиків. Україна надає міжнародно-правові гарантії захисту інвестицій, а регуляторне середовище поступово наближається до стандартів ЄС у межах виконання Угоди про асоціацію. Це важливий сигнал для партнерів, оскільки йдеться про більш передбачувані правила у сфері енергетики.

Відновлення зруйнованої інфраструктури потребуватиме залучення приватного капіталу, і найбільш реалістичним інструментом тут є публічно-приватне партнерство. Ця модель дозволяє гнучко налаштовувати умови під конкретний об'єкт, забезпечуючи баланс між інтересами держави та інвестора, не змінюючи при цьому стратегічного власника критичної інфраструктури.