Як перетворити любов до книжок, в'язання чи кулінарії на справу, що приносить не лише задоволення, а й прибуток? У цьому матеріалі своїм досвідом і порадами з "Рубрикою" діляться журналістка, авторка книжкового телеграм-каналу "Непозбувний книгочитун" Тетяна Гонченко, власниця кулінарної студії Людмила Дзьоба та автор блогу про в'язання Петро Дубів.

Від кількох тисяч підписників до ста тисяч гривень прибутку на місяць: як заробляти на читанні книжок Коли у 2018 році Тетяна Гонченко створювала свій телеграм-канал "Непозбувний книгочитун", навіть подумати не могла, що колись його вдасться монетизувати. На той час найбільший український книжковий блог мав лише дві тисячі підписників, адже всю аудиторію на себе перетягували російські блоги.

Усе різко змінилося після 2022 року. Наразі на "Непозбувного книгочитуна" підписано понад 37 тисяч користувачів. "Я в минулому журналістка, тому і блог будую за принципом медіа.

Його головна мета — інформувати (і частково розважати). Розповідаю про всі важливі новини книжкового ринку як бізнесу: які видавництва відкрилися або закрилися; хто скільки заробив; хто купив права на важливі книжки; хто очолив продажі; скільки книгарень відкривається; які скандали відбуваються довкола книжкового ринку — з перекладами, авторами, книжковим маркетингом тощо", — розповідає Тетяна.

Також Тетяна публікує відгуки на книжки, коли хочеться з кимось обговорити прочитане. Але основа блогу — саме новини ринку. Цим блог і відрізняється від інших у цій ніші, бо, за словами Тетяни, більшість книжкових блогів — про відгуки, розпаковки та власні враження щодо прочитаного.

Завдяки новинному формату на блог почали підписуватися не лише читачі, а й видавці та працівники видавничої галузі, бо їм було цікаво дізнаватися, що відбувається. "А ще, як мені здається, «Непозбувний книгочитун» відрізняється завдяки спільноті, яка сформувалася довкола нього. Усе сталося якось дуже органічно.

Це люди, які вже навіть перепитують одне в одного, чи все окей після великих обстрілів, бо запам'ятали, хто в якому місті живе. Вони пам'ятають, хто що зараз читає, і діляться враженнями. А ще дуже активно донатять (за минулий рік зібрали 1,8 млн на армію), створюють власні меми.

Я в захваті, що сформувалася така спільнота", — зауважує блогерка. На запитання, чому обрала саме телеграм як платформу для свого блогу, Тетяна відповідає: спочатку не задумувалася над цим. У той період багато хто створював свої маленькі нішеві телеграм-канали на різні теми, тож їй захотілося спробувати. Тоді це радше нагадувало відкритий особистий щоденник "для себе та друзів".

"По-перше, я завжди більше працювала з текстами, ніж із фото чи відео — саме цей формат для мене найзручніший і найкомфортніший. По-друге, для мене принципово важлива відсутність алгоритмів: підписники мають отримувати новини в ту ж мить, коли вони з'являються, а не коли алгоритми захочуть їх показати (або взагалі не захочуть).

Також мені важливо, щоби блог не зникав самовільно зі стрічок, щоб його могли читати всі, хто хоче, а не ті, кому він трапився випадково. Інші платформи поки такого функціоналу не пропонують, або ж він є складнішим", — ділиться Тетяна Гонченко. Починати монетизувати блог вона почала на другому році ведення каналу.

Але це були поодинокі дописи. Тоді Тетяні здавалося, що блог уже досяг свого піку й більше монетизувати його неможливо. Водночас це були не ті гроші, за які можна жити, тому паралельно вона працювала журналісткою — писала тексти про бізнес для різноманітних компаній та медіа.

Потім Тетяна вирішила брати більше ніж одну рекламу на день та зробити опцію термінової реклами — коли за трохи збільшеною ціною вона публікувала другу, або навіть третю рекламу на день. За її словами, це був ключовий поворот у розвитку блогу, бо з'ясувалося, що видавництва готові за це платити. Монетизація різко виросла, але водночас авторка почала проводити в блозі ледь не 24\7, бо таку кількість реклами треба розбавляти власним контентом. Тож два роки тому вона вирішила повністю зосередитися на розвитку телеграм-каналу.

Тоді ж відчула, що він став уже не тільки хобі. Наразі дохід із блогу перевищує 100 тисяч грн на місяць. Формат монетизації один — рекламні пости, обов'язково марковані рекламним тегом. "В телеграмі було прийнято публікувати готові пости, які приносили рекламодавці.

Мені це ніколи не подобалося, бо вони були ніби відокремлені від усіх інших. Наприклад, блогер зазвичай спілкується із читачами на «ви», і тут раптом пост у стилі «Заморився від поганого фентезі? Підписуйся на наш канал».

Який «наш»? Чому на «ти»? Це виглядало дуже дивно.

Тому я завжди писала (і зараз пишу) рекламні пости сама. Вважаю, що реклама має теж бути цікавою та неформальною, тоді вона й не біситиме читачів, і краще працюватиме для рекламодавців", — зауважує Тетяна Гонченко. Що допомогло набрати аудиторію та масштабувати блог?

Оскільки контент у телеграмі не віруситься так, як в інших соцмережах, отримати випадкову аудиторію важко, зауважує авторка. Найперших підписників каналу вона привела зі своєї фейсбук-сторінки. Потім хтось репостив дописи на свої канали й люди почали підтягуватися.

Працював також взаємний піар, спільні розіграші з видавництвами. "Більшість блогів, що відкривалися одночасно зі моїм, не дожили до моменту, коли це почало монетизуватися, і закинули цю справу. На лютий 2022 року, коли всі почали цікавитися українським контентом, мій блог уже був плюс-мінус відомим, принаймні в бульбашці книголюбів, а інших схожих фактично не було, і це допомогло йому масштабуватися", — зізнається Тетяна.

Водночас вона наголошує: дуже важливо, щоб книжковий блогер залишався на боці читачів. Адже в блогерстві є спокуса робити такий контент, який би подобався видавництвам та авторам, щоб вони не боялися співпрацювати й замовляли рекламу. У результаті читачі отримують часто нещирі, хвалебні (або просто обережні) відгуки про відверто погані книжки.

Деякі блогери, за словами Тетяни, просто бояться чесно покритикувати книжку і сказати, що вона їм не сподобалася, бо видавництва або автори можуть образитися. "Але чесність відчувається, і такий «вилизаний» контент не несе цінності. Похвалити книжку може і видавництво.

А от зекономити гроші читачам, щоб вони не купили щось неякісне, — це цінно й потрібно. Тому я намагаюся не забувати, що я на боці читачів і роблю контент передусім для них, а не для видавництв", — зауважує Тетяна Гонченко. Вона каже: плюси монетизації свого хобі в тому, що не треба шукати натхнення для роботи, бо воно й так у більшості випадків є.

Можна жити за власним графіком, працювати над власним проєктом і змінювати в ньому все саме так, як хочеш ти. "Я роблю це з великим азартом і задоволенням. Та й коли можеш безкоштовно отримати ледь не всі новинки книжкового ринку — це приємно. Майже всі видавництва постійно надсилають мені свої новинки: буває, що до 30 книжок на місяць.

Активне читання нині — доволі дороге хобі. А так я не витрачаю на нього гроші, а навпаки заробляю", — ділиться авторка. Однак вона зауважує: коли улюблену справу перетворюєш на роботу, буває важко дотримуватися балансу між працею та відпочинком. "У мене вже бували ситуації, коли від щоденної кількості книжкового контенту я вигорала і якийсь час уже нічого не хотіла — ані писати пости, ані читати книжки.

Але, на щастя, у мене це швидко проходить", — каже Тетяна. Студія кулінарних майстер-класів: як лікарка перетворила кулінарне хобі в бізнес Людмила Дзьоба працює сімейною лікаркою в Хмельницькому, однак свою професію змогла поєднати із любов'ю до кулінарії. Ще в студентські роки вона почала цікавитися кондитерською справою.

Спочатку готувала капкейки для друзів та знайомих, тож перші замовлення почала приймати ще навчаючись у медичному університеті. Тоді ж створила сторінку в інстаграмі і продавала капкейки на замовлення. "Після навчання я планувала попрацювати лікаркою, а згодом відкрити власну кав'ярню.

Однак із початком роботи в медицині стало зрозуміло: ця сфера забирає багато часу і вимагає постійного розвитку, тож паралельно починати бізнес із нуля в іншій галузі досить складно. Переломним став 2023 рік, коли на одному із бізнес-заходів я почула про франшизу кулінарної студії U.Cook — майстер-класи, що поєднують приготування страв та спілкування.

Я зрозуміла, що формат кулінарної студії цікавіший і перспективніший за кав'ярню, а головне — у Хмельницькому такого ще не було", — розповідає Людмила. Так вона вирішила придбати франшизу, однак постало питання у фінансуванні. Тож жінка почала шукати різні грантові можливості.

На вже згаданому заході вона почула про програму "Власна справа" від Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства й Державної служби зайнятості. Склавши бізнес-план, Людмила подала заявку та отримала фінансування на 350 тисяч гривень, завдяки якому придбала професійне обладнання та орендувала приміщення для кулінарної студії.

"Звісно, спочатку був страх, чи вдасться мені все поєднати, адже я не планувала покидати медицину. Тоді вирішила: якщо не вийде, я завжди зможу змінити формат або навіть продати бізнес. Але якщо не спробую — не дізнаюся і шкодуватиму через втрачену можливість", — ділиться вона. Сьогодні кулінарна студія працює вже понад два з половиною роки.

Тут реалізують різні формати майстер-класів: сімейні та розважальні; гастровечори та кулінарні батли, коли учасники готують кілька страв певної кухні (італійської, французької, мексиканської тощо), а потім дегустують усе. Такі формати часто обирають для святкувань днів народжень, корпоративів чи дівич-вечорів; майстер-класи "мама/тато + дитина", де діти разом із батьками готують різні страви; дитячі та підліткові кулінарні курси під супроводом досвідчених шефів; оренда студії іншими шефами для проведення професійних майстер-класів тощо.

У команді Людмили є адміністраторка, шеф-кухарка та SMM-фахівець. За потреби залучають і додаткових спеціалістів та співпрацюють із запрошеними шефами. Що допомогло набрати аудиторію та масштабувати бізнес?

Як розповідає Людмила Дзьоба, спрацювало поєднання різних інструментів: таргетованої реклами, співпраці з блогерами, бартерних запрошень, розіграшів і партнерств із локальним бізнесом. "Важливу роль відіграє і жива комунікація. Я брала участь у різних офлайн заходах, де розповідала про свою студію, також просила своїх колег поширювати інформацію в соцмережах, ділитися своїми рекомендаціями.

Головне — не дозволяти страху зупиняти себе", — ділиться Людмила. "Для в'язання немає віку чи статі": як перетворити пряжі і спиці на блог Півтора роки тому Петро Дубів почав вести блог про вʼязання, у якому намагається зруйнувати стереотип про те, що це заняття "виключно для бабусь". "Своїм блогом хочу показати, що вʼязання не має обмежень по віку чи статі, і будь-хто за бажанням може створити якщо не витвір мистецтва, то просто затишну річ своїми руками", — наголошує Петро.

В'язати його навчила бабуся, коли хлопцеві було десять років. Згодом він опановував різні техніки за журналами. У дорослому віці Петро рідко повертався до цього заняття — аж до осені 2024 року.

Під час прогулянки зі своїми собаками він побачив йорка у в'язаному светрі й одразу подумав, що може створити такий самий для однієї зі своїх улюблениць — Фібі. Через особливості породи (пітбуль) її потрібно одягати, коли температура на вулиці опускається близько нуля, розповідає Петро. Як тільки светр був готовий, друг запропонував влаштувати невелику зйомку для Фібі та викласти відео в тікток.

Як згадує співрозмовник, публікуючи перший допис, він зовсім не думав ані про ведення блогу, ані тим більше про можливість заробітку. Однак відео швидко набрало популярності — з'явилися перші лайки, коментарі та підписники. "Згодом у тікток мені написала підписниця Наталя з Дніпра, яка має свій магазин із пряжею.

Вона запропонувала мені створити сторінку в інстаграмі. Сказала, що її колегам було б цікаво за мною спостерігати, але вони не сидять у тіктоці. Так я створив сторінку ще в цій соцмережі й перша аудиторія до мене прийшла саме від Наталі, за що їй дуже вдячний", — ділиться Петро Дубів.

Зараз на його сторінку в тіктоці підписано понад 9 тисяч користувачів, а в інстаграмі — понад 20 тисяч. Там він показує не лише майстер-класи із в'язання, але й часто жартує над собою та ділиться своїми невдачами. Наприклад, під час роботи над одним із виробів у нього закінчилася пряжа просто посеред процесу, адже кількість матеріалу він розрахував за порадою ChatGPT.

Петро зізнається: найбільше його аудиторії подобаються кумедні відео із життя вʼязальника, а також відео із готовими виробами та розпаковками пряжі. Зі зростанням кількості підписників почали надходити й перші комерційні замовлення. "Досі пам'ятаю своє перше замовлення — шапка для дівчинки Марійки із Черкас. Мені написала її мама, і я погодився взятися за роботу.

Після цього навіть подумав, що більше ніколи не братиму замовлень: одна справа — в'язати для себе, рідних чи друзів, і зовсім інша — для незнайомої людини. Було багато хвилювання і нервів. Поки посилка дійшла до клієнтки, я, здається, мало не посивів.

Але коли бачиш щасливі очі й розумієш, що виріб сів саме так, як ти задумував, — це справді неймовірні відчуття", — ділиться Петро. Водночас, за його словами, він і досі має основну роботу, адже заробіток із блогу поки що не є стабільним. Утім, він активно працює над новими партнерствами та можливостями для розвитку свого хобі.

Що допомогло набрати аудиторію та масштабувати блог? За його словами, ключовим фактором росту стала щирість і любов, яку він вкладає у свої вироби. "Люди це відчувають і залишаються зі мною.

Із багатьма підписниками ми спілкуємось поза блогом, і з деякими навіть стали справжніми друзями", — розповідає хлопець. Тим, хто хоче монетизувати своє хобі, він радить не витрачати час на зайві роздуми, а починати діяти та говорити про себе. "Як-не-як соцмережі сьогодні дають нам більше можливостей проявитися.

Звісно, будуть і хейтери, але не варто засмучуватися через них. Важливо зрозуміти, що диванних експертів багато, але мало хто з них наважиться вийти за ці межі. Також варто пам'ятати, що соцмережі — це ще і про створення своєї спільноти, яка дуже підтримує та надихає", — наголошує Петро Дубів.

Ще більше корисних рішень! Що потрібно врахувати, якщо хочете монетизувати хобі? Проаналізуйте незайняті ніші навколо свого хобі, цільову аудиторію, потенційний ринок та джерела монетизації.

Не намагайтеся копіювати когось або робити суто те, на що є найбільший попит. "Коли робиш щось із душею, а не заради грошей — це відчувається. А далі вже як пощастить: справа може піти, а може й ні.

Принаймні, ви спробували. Якби я у 2018 році починала вести блог, проаналізувавши тодішній ринок та способи його монетизації, я би ніколи його не запустила, бо це виглядало би абсолютно безперспективною справою", — додає Тетяна Гонченко. Також вона радить не боятися п оказувати свою індивідуальність.

Ваш продукт має містити частинку вас, інакше ніхто не відчує, у чому його особливість. На початку варто позбутися ілюзії, що все вийде втілити швидко, додає Петро Дубів. Легкого і стрімкого результату, як правило, не буває — і майже ніколи все не йде точно за планом. "Проте це не означає, що планування не потрібне: навпаки, навіть короткострокові плани, наприклад на тиждень, допомагають тримати фокус і рухатися вперед", — наголошує він.

Коли недостатньо фінансування, Людмила Дзьоба радить звернути увагу на грантові можливості. Можна звернутися до центрів зайнятості та отримати консультацію щодо того чи іншого гранту, щоб зрозуміти, яка програма підходить саме вам. "Якщо ж ви обрали блогерство або ж просто активно розвиваєте соцмережі, то важливо врахувати, що створення контенту — це велика непроста робота.

За кожним рекламним постом стоять переговори, затвердження, планування, акти, рахунки, договори й податки. Звісно, і заробіток більший, але «пасивним доходом» це точно не назвеш. Це така ж робота, як інші, просто на себе.

Але якщо вона вам приносить задоволення, то це не мало б стати на заваді", — підсумувала Тетяна Гонченко.