Національна асоціація добувної промисловості (НАДПУ) закликала уряд та міжнародних партнерів відтермінувати повне впровадження механізму вуглецевого коригування імпорту (CBAM) з 2026 року. Асоціація стверджує, що цей інструмент, хоч і створений для боротьби з викидами CO₂, фактично перетворюється на жорсткий економічний бар'єр, який може завдати Україні збитків у розмірі від 4,8 до 6,3% ВВП.

Ситуація ускладнюється тим, що українська промисловість стала критично залежною від європейського ринку. Якщо у 2021 році частка ЄС у експорті товарів, що підпадають під CBAM, становила 41%, то у 2025 році цей показник зріс до 68%. Це означає, що українські підприємства, які вже втратили традиційні ринки через війну, опинилися в пастці нових правил конкуренції без належної підтримки.

Економічні наслідки вже відчуваються на практиці. Українські металурги змушені платити за викиди за європейськими цінами — близько 74–76 євро за тонну CO₂, тоді як внутрішній податок залишається символічним. До кожної тонни сталі додається додаткова вартість у 60–100 доларів, що робить продукцію менш конкурентною. Прикладом реальних наслідків стало зупинення одного з ключових підрозділів на «АрселорМіттал Кривий Ріг».

Найбільші ризики чекають на галузь у 2029–2030 роках, коли безкоштовні квоти на викиди в ЄС повністю зникнуть. За прогнозами НАДПУ, це може призвести до повної зупинки експорту окремих видів металопродукції. Паралельно існує загроза сировинної деградації: Україна може перетворитися на постачальника металобрухту, втрачаючи власне виробництво з доданою вартістю.

Крім економічних втрат, які оцінюються від 1,4 до 3,6 млрд доларів щороку, під загрозою опиняються десятки тисяч робочих місць у промислових центрах, таких як Кривий Ріг, Запоріжжя та Дніпро. Це вже не лише питання ВВП, а й фактор соціальної стабільності та обороноздатності країни, наголошують у галузевих об'єднаннях.

Експерти зазначають, що без адаптаційних механізмів та фінансової підтримки ризик деіндустріалізації є високим. Однак, за умови правильної стратегії та інвестицій у декарбонізацію, цей виклик може стати поштовхом для модернізації української промисловості та її глибшої інтеграції в європейські виробничі ланцюги.