У кінотеатрах України з'явився новий фільм «Втомлені», який обіцяє стати однією з найважливіших стрічок року. Режисер Юрій Дунай у співпраці зі сценаристкою Соломією Томащук створив історію, що фокусується не на бойових діях, а на тих «невидимих ранах», що залишаються в душі військових після повернення додому. Це кіно, яке змушує замислитися про крихкість людської психіки та ціну миру.

Ідея фільму виникла з випадкової розмови в автобусі, де режисер і його дружина почули історію двох ветеранів. Спочатку це переросло у короткометражку «Поламані», а згодом переросло у повнометражну стрічку. Дунай наголошує, що це був не просто художній вибір, а внутрішня необхідність говорити про те, що болить, без пафосу та прикрас. Головний акцент зроблено на тому, що тиша після вибухів часто гучніша за саму війну.

Особливу цінність стрічці надає участь у зйомках реальних військовослужбовців. Роль Андрія виконав чинний військовий Дмитро Сова, який разом із Валерією Ходос створив на екрані тандем, що викликає глибокі емоції. Їхня присутність на майданчику додала зйомкам автентичності: ветерани не дозволяли акторам грати неправду, а їхні реакції часто змушували змінювати сцени на місці. Це зробило фільм щирим дзеркалом досвіду захисників.

Не менш важливою є гра Ірми Вітовської, яка зіграла подругу головної героїні. Режисер зазначив, що з такими акторами, як Сова, Ходос та Вітовська, працювати — велика удача. Вони не боялися тиші та недомовленості, передаючи на екрані складний внутрішній стан героїв. Їхня гра проймає до мурах і показує, як важливою є довіра та відкритість у спілкуванні.

Юрій Дунай, який сам у червні 2025 року доєднався до Збройних Сил, зазначив, що військовий досвід змінив його погляд на мистецтво. Тепер він прагне максимальної чесності, розуміючи, що кіно — це ще й відповідальність перед суспільством. Фільм нагадує: відсутність фізичних травм не означає, що людина повернулася з війни цілою. Внутрішні травми часто мучать набагато більше за фізичний біль.

«Втомлені» — це історія про те, як важливо бачити та розуміти наших захисників, навіть коли вони не мають жодних тілесних поранень. Це кіно, яке змушує суспільство краще зрозуміти досвід ветеранів і повернути їм голос. Поки що це один із найщиріших проєктів, що нагадують про ціну, яку ми всі платимо за мир.