Як Грузія втратила церковну незалежність: історичний огляд приєднання до Російської імперії

Грузія втратила свою державність та церковну незалежність на початку XIX століття, коли після смерті царя Георгія XII Російська імперія ліквідувала царську владу в країні. 18 січня 1801 року імператор Павло I видав маніфест про приєднання Картлі-Кахетинського царства, а згодом, вже за Олександра I, грузинська царська родина була остаточно відсторонена від управління, а цариця Маріам заарештована та вивезена з країни.

Церковне управління зазнало докорінних змін: у 1811 році було офіційно скасовано автокефалію Грузинської Церкви, а на її місці створено Грузинський екзархат, підпорядкований Святішому Синоду в Петербурзі. Католикос-патріарх Антоній II був звільнений і вигнаний з країни, а на чолі екзархату поставили російських єрархів, які не знали грузинської мови та традицій.

Російська адміністрація почала систематичну русифікацію: закривала церкви, ліквідовувала місцеві єпархії, замінювала грузинську мову богослужінь на церковнослов'янську та забороняла шанування національних святих. Спроби секуляризації церковного майна у Західній Грузії викликали збройні повстання, які були жорстоко придушені російськими військами.

Опір русифікації особливо яскраво проявився у духовних навчальних закладах, де викладання велося російською мовою. Це призвело до революційних настроїв серед семінаристів, включаючи майбутнього Сталіна, та до трагічних подій, таких як вбивство ректора Тбіліської семінарії у 1886 році та загибель екзарха Никона у 1908 році.

До початку XX століття в Грузії сформувався потужний рух за відновлення автокефалії, який отримав підтримку духовенства та народу. Однак російський уряд жорстко протидіяв цим спробам, що зумовило глибоку напругу в Церкві, яка збереглася до падіння російської монархії у 1917 році.

Цей історичний період залишив глибокий слід у пам'яті грузинського народу, ставши прикладом боротьби за збереження національної ідентичності та релігійної самобутності перед обличчям імперського тиску.