Олесь Гончар залишився в історії як один із найвпливовіших українських письменників XX століття, чиє життя стало дзеркалом трагічних і водночас героїчних подій в Україні. Народившись у 1918 році в УНР і померши у 1995-му, він пройшов шлях від сільського хлопця до лідера дисидентського руху, ледь не загинувши на війні та врятувавшись від радянських таборів.

Народився Олександр Біличенко в селі Ломівка, яке згодом стало частиною Дніпра, але фактично вирос у селі Суха на Полтавщині, де його виховували дід і бабуся. Саме тут, у школі, він отримав прізвисько Олесь, а прізвище Гончар — від прізвища своїх опікунів. Ця історія довго приховувалася, але саме тут, у релігійному та культурному оточенні, сформувався майбутній автор роману «Собор».

Під час Другої світової війни Гончар пішов добровольцем, тричі ледь не загинув у боях і навіть побував у полоні, що намагався приховувати. Його перші твори, зокрема повість «Стокозове поле», сповнені езопової мови, де він торкався теми Голодомору. Однак для виживання в умовах сталінського режиму письменник був змушений писати дифірамби владі, за що отримав дві Сталінські премії та переїхав до Києва.

Насправді ж Гончар став символом для шістдесятників та дисидентів. Його роман «Собор», виданий у 1967 році, став біблією для багатьох українців, але швидко був заборонений і вилучений з бібліотек. Письменник опинився під тиском КДБ, змушений був публічно засуджувати дисидентів, щоб врятувати родину та кар'єру, хоча його щоденники пізніше розкрили справжнє ставлення до знищення України тоталітарним режимом.

У роки розпаду СРСР Гончар змінив свою позицію: він одним із перших вийшов з КПРС, публічно спалив партійний квиток на Майдані під час Революції на граніті та став одним із засновників Народного Руху України. Він ініціював відновлення Михайлівського Золотоверхого собору, хоча не дожив до його відкриття.

Олесь Гончар помер у 1995 році і був похований на Байковому кладовищі. Його ім'я носить вулиця, парк, школа та бібліотека в Києві, а меморіальні дошки встановлені на території Михайлівського монастиря та будинку письменників. Його історія залишається прикладом того, як людина може зберегти гідність і віру в свою країну навіть у найскладніші часи.