Моя мета — створити умови, за яких бізнес стане рушієм розвитку нашої країни, а не жертвою системи. Переконаний, що відповідальний бізнес і ефективна держава — ключ до кращого майбутнього для всіх нас. Власний досвід підприємця дозволив мені відчути на собі всі труднощі, з якими стикається бізнес в Україні, — від байдужості держави до реальних проблем підприємництва до надмірного адміністративного тиску. Тому я вирішив долучитися до політики, щоб стати голосом підприємців і змінювати систему на користь людей.

Після закінчення університету я поринув у бізнес, відкривши свою першу аптеку в селі неподалік Одеси. Сьогодні за моїми плечима — понад 18 років успішного підприємництва, підкріпленого соціальною відповідальністю. Наша мережа аптек обслуговує близько 300 тисяч пацієнтів у трьох областях України. Мої батьки все своє життя присвятили медицині: батько — професор, доктор медичних наук, а мама — кандидат медичних наук. Їх приклад навчив мене, що головне у житті — служити людям і змінювати життя на краще.

Мене звати Павло Шандра, мені 40 років. Я закінчив факультет прикладної математики Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Швидко минає час. Рівно сім років тому ми перебували між першим і другим турами, коли наша історія могла піти зовсім іншим шляхом. Нагадаю: перший тур президентських виборів відбувся 31 березня 2019 року. Із 39 кандидатів до другого туру вийшли Володимир Зеленський (30,24% голосів) і чинний на той момент президент Петро Порошенко (15,95% голосів).

Маючи на той час десятирічний досвід роботи в бізнесі, я чудово розумів, наскільки важливими є поступове зростання підприємця та його відповідність викликам компанії. Давайте візьмемо як приклад компанію Apple. Чому замість Стіва Джобса призначили Тіма Кука, а не головного дизайнера Джонатана Айва? Тім Кук працював у компанії з 1998 року і глибоко розумів її операційну діяльність. Якщо Стів Джобс був обличчям компанії, то Тім Кук — її головним операційним директором, який завдяки своєму виваженому стилю зумів посилити корпоративний напрям і користувався повною довірою акціонерів.

Фактично він уже керував компанією, коли Джобс через хворобу був відсутній на роботі. Таким чином, акціонери Apple усвідомлювали всю глибину викликів, що стояли перед компанією, і обрали менеджера, який мав досвід, знання та характер, що відповідали часові й становищу компанії. А як же повелися «акціонери» держави Україна у 2019 році? Багато в чому так само, як і акціонери банку «Україна», — вони фактично допустили його банкрутство.

Українське суспільство щиро вважало, що роль держави настільки мала, що голосування «по приколу» ніяк особисто їх не зачепить. Вони помилилися. Виявилося, що за помилки держави платять прості люди — так само, як акціонери несуть відповідальність за результати компанії. Коли держава програє конкуренцію і не запобігає зовнішній агресії, страждають її «акціонери», тобто громадяни.

Спочатку це виражається в різкому падінні їхнього особистого добробуту — доходів і вартості майна, а потім — у шкоді фізичному здоров'ю, коли людина опиняється мобілізованою в умовах воєнного конфлікту. І вже перебуваючи під снарядами на полі бою, людина починає усвідомлювати, що існує прямий зв'язок між її особистим і суспільним вибором та тим життям, яке вона зрештою отримує.

Президент Петро Порошенко не був ідеальним лідером і, безумовно, припускався помилок, однак він був підготовленим державним діячем і дипломатом, який пройшов усі щаблі — від міністра закордонних справ і економіки до секретаря Ради національної безпеки. Крім того, на той час він неодноразово обирався до Верховної Ради та очолював парламентські комітети. Це давало йому весь спектр необхідного управлінського й бюрократичного досвіду для президентства.

Він вибудовував відносини з Володимиром Путіним, розуміючи, що щойно заговорять гармати, зупинити їх буде вкрай складно. Масштаб особистості Порошенка дозволяв розраховувати на те, що, хоча Москва і не допустить реінтеграції Донбасу на українських умовах, принаймні вдасться зберегти відносний мир і продовжити рух у бік Європейського Союзу. Проголосувавши за Володимира Зеленського, люди зробили вибір на користь людини, яка лише входила в політику й не мала достатнього розуміння ні внутрішніх процесів, ні міжнародного порядку денного.

Одночасно були створені бар'єри для притоку професійних і компетентних людей, здатних системно змінювати країну на краще. Підсумком стали повномасштабна російська агресія і роки війни, внаслідок якої загинули та були поранені десятки тисяч громадян України. Обрання Володимира Зеленського президентом мало стати тривожним сигналом. Однак, судячи з усього, багато хто так і не усвідомив, що цей сигнал був адресований їм самим.

Опитування громадської думки показують, що значна частина суспільства знову готова голосувати за людей без необхідного адміністративного досвіду. Українське суспільство не хоче виходити з ілюзій, вважаючи, що хід історії сам виведе країну на правильний шлях і що доля неминуче опиниться на боці України. Історія не прощає легковажних рішень та ілюзій. Відповідальність за майбутнє країни завжди лежить на її громадянах, незалежно від обставин. І що раніше це буде усвідомлено, то більше шансів змінити хід подій на краще.