Історія Євпраксії Всеволодівни, онуки Ярослава Мудрого, нагадує не суху хроніку, а темний роман про жінку, яка пройшла через імператорський двір, сексуальне насильство та політичні інтриги. Вона стала імператрицею Священної Римської імперії, але згодом публічно звинуватила чоловіка у злочинах, після чого втекла до Угорщини та повернулася на Русь.

Народившись близько 1071 року, Євпраксія опинилася в центрі європейської політики завдяки династичним шлюбам. Після смерті першого чоловіка вона потрапила до двору імператора Генріха IV, який одружився з нею, надавши їй ім'я Адельгейда. Проте шлюб виявився пасткою: джерела свідчать, що імператор принижував дружину та змушував брати участь у збочених розвагах.

Конфлікт із Папою Римським та бажання врятуватися від насильства змусили Євпраксію шукати прихистку. Вона переховувалася у фортеці Каносса, де колись принижувався сам імператор, а згодом втекла до Угорщини до своєї тітки, королеви Анастасії. Ця втеча стала частиною великої політичної війни між імператором та папським престолом.

У 1095 році на церковному соборі в П'яченці Євпраксія зробила нечуваний вчинок для того часу. Перед єпископами вона публічно розповіла про сексуальне насильство та примус, що стало шоком для середньовічної Європи. Її свідчення використали як доказ моральної деградації імператора, що посилило кризу влади Генріха IV.

Після скандалу княжна повернулася до Києва, де її безпеку забезпечив впливовий дядько Володимир Мономах. Офіційно вважається, що вона померла у монастирі під ім'ям Єфросинії близько 1109 року, але історики припускають, що вона могла просто відійти від політичного життя під захистом родини Мономаховичів.

Сьогодні точне місце поховання Євпраксії в Києво-Печерській лаврі не підтверджене археологічно через руйнування архівів. Незважаючи на це, її постать залишається однією з найтрагічніших історій Київської Русі, символом жінки, яка не побоялася виступити проти наймогутнішого правителя Заходу.