Війна змінила життя багатьох українських жінок, змусивши їх шукати нестандартні шляхи для виживання та утримання дітей. Серед таких рішень — сурогатне материнство, яке для деяких стає єдиним способом заробити на житло та лікування, тоді як для іноземних пар — останньою надією стати батьками. Ця галузь, що переживала спад у перші роки повномасштабного вторгнення, зараз поступово відновлює свої позиції, незважаючи на ризики та етичні суперечки.

Історія 39-річної Анастасії з Херсонщини яскраво ілюструє цю реальність. Втративши батька від обстрілу та дім від російських снарядів, вона з двома дітьми опинилася в орендованій квартирі в Києві. Щоб забезпечити дітей, жінка знову звернулася до сурогатного материнства, яке почала практикувати ще до війни. Вона виношує дитину для пари з Іспанії, пояснюючи своїм дітям, що це «мамина робота», необхідна для виживання. Аналогічну ситуацію має і 22-річна Каріна з Бахмута, чиє рідне місто було зруйноване. Через фінансову скруту та відсутність стабільної роботи вона вирішила стати сурогатною мамою для пари з Китаю, розраховуючи на 17 тисяч доларів після пологів.

Попри війну, попит на українські репродуктивні послуги залишається високим. Клініки, такі як «Біотехком», повідомляють про поступове зростання кількості пар з Європи, США та Азії, які готові ризикувати заради народження дитини. Вартість послуги варіюється від 40 до 65 тисяч євро, що значно дешевше, ніж у західних країнах. Клініки забезпечують повний супровід: від зберігання ембріонів у рідкому азоті до догляду за немовлятами в спеціальних дитячих кімнатах під час повітряних тривог. Багато сурогатних мам живуть у спеціально орендованих квартирах у Києві разом із власними дітьми, отримуючи від клінік продукти та ліки.

Однак ця індустрія стикається з гострою критикою правозахисників та експертів. Їх звинувачують у «репродуктивній експлуатації» вразливих жінок, які в умовах війни та бідності змушені йти на цей крок. Критики наголошують на відсутності психологічної підтримки для сурогатних мам та ризиках для дітей, особливо у випадках, коли біологічні батьки відмовляються від немовлят з інвалідністю. Трагедія хлопчика Вея, який народився з важкими діагнозами і залишився в дитячому будинку, оскільки іноземні батьки не приїхали за ним, стала яскравим прикладом наслідків такої системи.

Влада України також намагається врегулювати цю сферу. У Верховній Раді розглядається законопроєкт, який передбачає заборону сурогатного материнства для іноземних пар, де жоден із подружжя не має українського громадянства. Ініціатори аргументують це необхідністю вирішення демографічної кризи та збереження етнічної приналежності дітей. Проте самі сурогатні мами, як Анастасія та Каріна, категорично проти заборони, оскільки це позбавить їх можливості заробити необхідні кошти на життя та майбутнє своїх дітей.

Поки законопроєкт очікує на остаточне затвердження, індустрія продовжує функціонувати в умовах невизначеності. Для багатьох жінок це єдиний спосіб вижити в умовах війни, а для іноземних пар — шанс на батьківство. Водночас суспільство змушене шукати баланс між економічною необхідністю та етичними нормами, адже ціною цього бізнесу часто стають долі дітей та психологічний стан жінок, які виношують їх для інших.