Українська оборонна промисловість ризикує опинитися на периферії ЄС

Українська оборонна промисловість ризикує опинитися на периферії нової європейської системи безпеки, якщо не почне жорстко відстоювати свої інтереси в Брюсселі. Нова програма ЄС підтримки оборонного виробництва, яка базується на досвіді української війни, формально передбачає фінансування для України, але не гарантує рівного доступу до ключових контрактів та технологій. Автор, який працює в міжнародному секторі, попереджає, що без системної адвокації українські компанії можуть стати лише джерелом бойових даних, а не рівноправними партнерами.

Європейський Союз запускає ініціативу EDIP на 2026–2027 роки, яка передбачає спільні закупівлі та розвиток промислових ланцюгів. Для України це передбачено близько 300 мільйонів євро через спеціальний інструмент підтримки, проте реальні правила гри залишаються невизначеними. Критики зазначають, що механіка доступу до бюджетів, управління заявками та контроль бюджетів часто залишаються в руках європейських гравців, що обмежує вплив українських виробників.

Проблема полягає в тому, що Україна може бути розглянута виключно як тестовий полігон для нових технологій та швидких рішень, а не як інтегрований учасник ринку. Формальні аргументи щодо безпеки та захисту інтелектуальної власності можуть стати бар'єром для українських компаній, які працюють у умовах війни та мають короткі виробничі цикли. Такий підхід є небезпечним для самого ЄС, оскільки ігнорування українського досвіду в фінансовій та виробничій сферах уповільнить розвиток європейської оборонної бази.

Україні необхідна постійна професійна платформа в ЄС, яка щодня відстоюватиме права оборонного сектору. Ця структура має займатися не лише конкретними програмами, а й захистом прав інтелектуальної власності, доступом до консорціумів та майбутніх закупівель. Без жорсткого та організованого лобіювання ризикують втратити контроль над майбутнім розумінням ролі України в європейській системі безпеки.