Микола Романюк, лучанин, який пройшов пекло війни на Донеччині, повернувся додому з серйозними травмами. Після операції та отримання другої групи інвалідності він довго лікувався, але в один день зрозумів, що життя продовжується. Чоловік, якому на той час було 46 років, вирішив «встати і починати щось робити», щоб допомогти іншим ветеранам знайти опору після пережитого в окопах.

На фронті Микола воював у складі 54-ї бригади, брав участь у важких боях у районах Красногорівки та Мар'їнки. Найстрашнішим для нього було не протистояння з ворогом, а повільне замерзання в болоті. У бою людина до всього звикає, але природа не підготовлена до таких випробувань, як війна. Після звільнення він відчував залежність від адреналіну, але серйозні проблеми зі здоров'ям змусили його зупинитися.

Фото до матеріалу: Ветеран з Волині об'єднав однодумців: як Микола Романюк допомагає військовим адаптуватися

Повернувшись до мирного життя, Микола зрозумів, що не може сидіти на боці, поки інші воюють. Він обрав підприємницьку діяльність, почавши з нуля. Разом із сестрою та її чоловіком він заснував виробництво крафтових шоперів, але найголовнішим залишилося об'єднання ветеранів. Для недавніх військовослужбовців важливо потрапити в середовище, де їм буде легше адаптуватися.

Разом із однодумцями Микола створив ТОВ «Руками ветерана» та громадську організацію «Ветеран сенс». Перша структура надає будівельні послуги та навчає ветеранів бізнесу, друга має соціальний напрямок. Тут ветерани можуть отримати консультації юристів та психологів. Чим більше вони об'єднуватимуться, тим впевненіше почуватимуться.

Окрім підтримки ветеранів, проєкт залучає внутрішньо переміщених осіб до виготовлення маскувальних сіток, створюючи «невидиму броню» для армії. Також організатори проводять майстер-класи для військовослужбовців у госпіталях, щоб вони могли відволіктися від думок про війну. Микола переконаний, що фронтова дружба — це назавжди, і разом вони можуть зробити життя ветеранів легшим.