Капітан ЗСУ Оксана Чорна, яка у 2014 році почала волонтерити, а згодом офіційно мобілізувалася, розповіла про свій шлях від евакуації поранених під обстрілами до створення унікального Журналу бойових дій. Її історія — це свідчення про ціну кожної помилки жінки на передовій та про те, як важливо зберегти пам'ять про загиблих побратимів для їхніх родин.

Війна для Оксани почалася ще з Революції Гідності, коли вона відчувала несправедливість і потребу боротися за свою країну. Після початку бойових дій у 2014 році вона почала евакуювати поранених та доставляти техніку на схід. У 2015 році вона офіційно стала водієм-санітаром у 28-й окремій механізованій бригаді, де була єдиною жінкою на лінії бойового зіткнення, що вивозила поранених під вогнем.

Оксана описує своє ставлення до смерті та поранень як до механізму, який потрібно швидко відремонтувати, щоб людина вижила. Вона згадує жахливі моменти, коли бійці під командуванням офіцера йшли на заміноване поле під позиціями ворога, щоб зібрати останки загиблих побратимів для їхніх родин. Цей досвід надихнув її на створення документальної книги «Позивний Кассандра», де вона виклала реальні події та історії людей, з якими служила.

Після демобілізації у 2016 році жінка спробувала повернутися до цивільного життя та наукової роботи в Києві, але зрозуміла, що не може відпустити війну. Вона виїхала викладати в Оман, щоб фізично віддалитися від фронту, але повернулася додому 24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення. Вона купила три швидкі, щоб евакуювати поранених, і знову опинилася в епіцентрі подій, вважаючи, що це може бути її останній шлях.

Найстрашніші моменти служби в 2022 році пов'язані з евакуацією з Тошківки в Лисичанськ, де не було зв'язку, а навколо все горіло. Медикам доводилося брати до рук РПГ та вчитися стріляти з Javelin за відео в інтернеті, оскільки досвідчені бійці вже загинули. Через 10 місяців важкої фізичної праці на різних напрямках Оксана зрозуміла, що більше не може витягувати поранених, і перейшла на посаду пресофіцера та фотографа в 53-й бригаді.

Зараз Оксана займається головним проєктом — Журналом бойових дій, метою якого є збереження історій бійців у друкованому вигляді. Вона стала для військових своєю людиною, до якої вони приходять за підтримкою. Незважаючи на те, що її будинок постраждав від прямого влучання дрона, вона продовжує служити, знімати та зберігати пам'ять про героїв, мріючи про майбутнє без війни.