Яким був Валерій Шевчук удома: інтерв'ю з донькою до річниці смерті

6 травня виповнюється рік з дня, коли не стало Валерія Шевчука — одного з найяскравіших представників української інтелігенції та шістдесятників. Хоча його ім'я асоціюється з глибокими історичними дослідженнями та літературними шедеврами, за публічним образом ховалася людина з унікальним, складним характером. У розмові з донькою письменника, журналісткою Юліаною Шевчук, ми намагаємося відтворити його приватний портрет, який залишається менш відомим широкому загалу.

Валерій Шевчук у повсякденному житті був цілком занурений у літературу, сприймаючи свою діяльність як вищу місію, яку Бог йому доручив. Він категорично не приймав сучасні технології, користуючись лише старим кнопочним телефоном, і не визнавав комп'ютерів, навіть у XXI столітті. Його робочий стіл завжди був закиданий паперами, а для редагування тексту він використовував друкарську машинку, переписуючи цілі рукописи з нуля. Такий педантизм у дрібницях поєднувався з певною розхристаністю в побуті та відмовою від «блага цивілізації», яке він вважав міщанством.

Характер письменника був авторитарним і принциповим. Він не терпів чужої думки, якщо вона суперечила його власній, і мав певну злопам'ятність до тих, хто його критикував. У родині він жив наче в паралельній реальності, дотримуючись суворого розпорядку дня: підйом о сьомій, робота до обіду, денний сон та відбій о 22:00. Батьківські обов'язки та господарські справи повністю лягали на плечі жінок у сім'ї, тоді як він вважав, що його час має бути присвячений лише творчості.

Його робочий кабінет, навіть у невеликій кімнаті на дев'ятому поверсі, був заставлений книгами до стелі, створюючи атмосферу замкненого світу, де панували лише папери та рукописи. Він любив тишу, часто працював із зачиненими дверима, а відволікання дітей викликало у нього сильне роздратування. Єдиним розважальним хобі, окрім літератури, для нього залишалися прогулянки біля озера в Кончі-Озерній, паління люльки та риболовля, яку він вів за старими методами, використовуючи сіточки замість вудки.

Попри суворість, Валерій Шевчук любив жартувати, хоча й називав себе «гумористом третього сорту». Він мав чіткі смаки в їжі, віддаючи перевагу українським стравам, як-от борщ чи вареники, та штрудель, який пекла його мати. У сім'ї вони були католиками, і навіть існувала гра з «Оракулом», де за допомогою рисового зернятка намагалися передбачити майбутнє, хоча сам письменник не вірив у це серйозно.

Сьогодні донька письменника мріє не стільки про перевидання його книг, скільки про їхнє «друге життя» через екранізацію. Вона вважає, що барокові мотиви творів, такі як «Око прірви» чи «Вертеп», можуть знайти нове втілення у сучасних фільмах, серіалах чи театральних постановках. Ці історії про боротьбу світла і темряви, про трагедію людини на зламі епох, як ніколи актуальні в умовах сучасної війни України за свою ідентичність.