Журналістка Валентина Троян у другому випуску свого блогу «Пані Троян: викриття з окупації» розкрила жорстоку реальність для колаборантів, які повірили у «русский мир» або у свою безкарність. Багато хто з них, сподіваючись на вигоду, опинився за ґратами, але несподівано для себе — саме в російських СІЗО. Їхні історії демонструють, що окупант не поважає зрадника, а лише використовує його як тимчасовий інструмент.

Вадим Ільмієв, колишній херсонський політик, який очолював окупаційну адміністрацію охорони здоров'я, вважав, що виграє у лотерею, отримавши владу. Він розпоряджався мільярдними потоками, але влітку 2024 року його заарештували за змову та виведення коштів на суму понад 300 мільйонів рублів. Іронія полягала в тому, що намагаючись бути «більшим росіянином», він впровадив корупційні схеми, які стали для нього пасткою, а спроба дати хабар у СІЗО лише посилила його долю.

Інший приклад — Віталій Гура, який інсценував власну смерть, щоб уникнути замаху, і повернувся до влади в Каховці. Його кар'єра закінчилася не через розкрадання грошей, а через необачність: відео, де він сміявся біля пам'ятника, було сприйнято як наругу над ідеологією окупантів. Це стало приводом для миттєвого усунення з посади, оскільки система не терпить жодних відхилень від пропагандистського курсу.

Микола Моргунов, колишній міський голова Брянки та функціонер «Партії регіонів», довів свою лояльність Москві десятиліттями, але й він не врятувався. У 2025 році його зняли з посади голови окупаційної адміністрації Сіверськодонецька, оскільки він намагався віддавати підряди своїм фірмам замість російських. Для Кремля він став зручним стрілочником для списання провалів у відбудові регіону.

Ці історії показують, що окупаційна система працює як м'ясорубка: спочатку вона використовує місцевих колаборантів, а потім безжально їх знищує. Етап хаосу завершено, і тепер окупантам потрібні лише слухняні виконавці з російським паспортом, а не місцеві посередники, які думають, що можуть перехитрити історію.