Найбільша проблема сучасного державного управління полягає не в окремих указах, а в логіці телевізійного сценарію, яку досі застосовують для вирішення критичних питань. Україна вже четвертий рік живе у великій війні, але стиль керівництва для багатьох рішень залишається у форматі, де замість стратегічної глибини пропонують черговий медійний хід «для картинки».

Коли президент мислить категоріями політичного стендапу, держава поступово звикає до того, що замість відповідей будуть жарти, а замість відповідальності — емоційний ефект. Хтось може аплодувати такому «тролінгу», але питання не в тому, чи це смішно, а в тому, чи це дійсно рівень державного мислення під час війни.

Суспільство роками не отримує відповідей на важливі запитання, наприклад, щодо особи «Вови», для якого будують маєток у «Династії». Влада нервово уникає цієї теми, тоді як на серйозні питання завжди бракує часу, зате на інформаційні перформанси він знаходиться миттєво. Це створює враження, що пріоритетом є не реальні проблеми, а їхнє візуальне прикриття.

Існує принцип, який часто повторюють у ССО: у найскладніші часи ти не піднімешся до рівня своїх очікувань, а впадеш до рівня своєї підготовки. Якщо людину десятиліттями формували в атмосфері, де головне — ефектна подача та влучний жарт, то саме ця модель поведінки проявиться в найкритичніший момент.

Галина Кіт у своїй публікації наголошує на фундаментальній істині: державне управління — це не сцена, а війна — не формат розважального шоу. Суспільство потребує не розваг, а чітких дій та відповідальності, адже ціна помилок у воєнний час є надто високою.