Культура сьогодні є невід'ємною частиною національної безпеки України, а не просто символом ідентичності. Професорка Наталія Кривда, голова Наглядової ради Українського культурного фонду, наголошує, що національна культура формує ідентичність, яка, у свою чергу, є фундаментом для виживання держави в умовах війни. Це той простір, де визрівають сенси, що або об'єднують націю, або руйнують її зсередини.

Війна показала, що Росія десятиліттями використовувала мистецтво як інструмент м'якої сили для асиміляції європейської свідомості. Від радянських реконструкцій історії, як-от портрет Ярослава Мудрого в косоворотці, до сучасних фільмів, де Київ замовчується, Москва системно привласнює український культурний капітал. Наталія Кривда закликає до повернення вкрадених артефактів, нагадуючи, що навіть дитяча іграшка віком 8000 років з Маріуполя, яка була вкрадена, вже потрапила до списку Інтерполу.

Деколонізація культурного простору виходить далеко за межі демонтажу пам'ятників. Це насамперед відновлення справжньої історії, як це зробили у Івано-Франківському театрі, який насправді існує з 1910 року, а не з 1939-го, як нав'язувала радянська пропаганда. Розрив міфу про розділену на «схід» і «захід» Україну, повернення імені Миколи Лисенка та інших розстріляних митців є ключовими кроками для формування єдиної національної ідентичності.

Громадянське суспільство взяло на себе роль головного драйвера змін, ініціюючи проєкти культурної дипломатії та підтримки ветеранів. Держава витримала перевірку війною, але потребує вдосконалення, щоб стати більш людиноцентричною. Українці свідомо обирають свою приналежність до нації через цінності, готовність захищати країну та платити податки, що є потужним сигналом для світу.

Культурна дипломатія України має три рівні: геополітичний, військовий та гуманітарний. Світ має зрозуміти, що межа між світлом і темрявою проходить саме через Україну, а досвід ведення сучасної війни є унікальним. Мистецтво стає тим інструментом, який здатний показати нелюдську природу ворога без романтизації, доводячи, що європейські цінності не є універсальними для агресора.