Адам Лукашович, уродженець села Хомичі, пропрацював листоношею 37 років, ставши для односельців не просто доставником кореспонденції, а важливим джерелом новин та зв'язку з рідними. Його шлях до поштового відділення був довгим і цікавим, починаючи з дитячих років у рідному селі та служби в армії в Ленінграді, де він керував телефонними переговорами, до повернення додому та одруження.

Після демобілізації чоловік одружився зі сусідкою Вірою, і вони разом збудували власний дім, де виросли їхні чотири доньки. Саме наприкінці 1950-х років, коли здоров'я Адама погіршилося після важкої колгоспної праці, йому запропонували роботу листоноші. Тоді поштове відділення знаходилося у Згоранах, за сім кілометрів від Хомичів, тому доводилося щодня долати цю відстань на велосипеді з важкими мішками періодики.

У 1970-х та 1980-х роках попит на пресу в селі був неймовірним: школярі передплачували газету «Зірка», жінки читали «Радянську жінку», а майже в кожній хаті були обласна та районна газети. Адам доставляв не лише пресу, а й листи, телеграми та пенсії, часто виконуючи роль посередника, який міг передати вістку від родичів, адже телефонів у той час було мало.

Робота вимагала не лише фізичної витривалості, а й кмітливості. Були випадки, коли листи приходили без прізвищ, лише з назвою села, і листоноші доводилося шукати адресатів серед сотень мешканців. Попри складнощі, односельці чекали на його появу з нетерпінням, адже листи були основним способом спілкування на відстані, а газети – джерелом знань.

З 1993 року Адам Лукашович вийшов на заслужений відпочинок, але не розлучився зі своєю пристрастю до газет. Разом із дружиною вони продовжують хазяйнувати у власному домі, де їх відвідують діти та внуки. Навіть у поважному віці чоловік збирає гриби в лісі та читає улюблені видання, залишаючись активним та життєрадісним.

Історія Адама Лукашовича – це приклад відданості своїй справі та людяності, коли професія переростала у соціальну місію. Його 37 років служіння пошті залишили глибокий слід у пам'яті мешканців Хомичів та навколишніх сіл, нагадуючи про часи, коли листи та газети були найціннішим скарбом.