Верховний Суд чітко окреслив межі прав обвинувачених, які користуються безоплатною вторинною правовою допомогою. Судова колегія наголосила, що особа не може на власний розсуд вимагати заміни призначеного захисника з особистих мотивів, якщо відсутні обґрунтовані підстави для цього.

Справа, що стала прецедентом, стосується кримінального провадження щодо обвинуваченого за ч. 3 ст. 187 КК України. Засуджений у касаційній скарзі стверджував, що апеляційний суд порушив його право на захист, відмовивши у задоволенні клопотання про залучення іншого адвоката. Він аргументував це тим, що попередній захисник нібито лише номінально виконував свої функції.

Під час розгляду в апеляції обвинувачений заявив усне клопотання про заміну захисника, посилаючись на намір родичів укласти договір з іншим юристом. Однак, коли суддя запитав про конкретні підстави для відмови від попереднього адвоката, обвинувачений не навів жодних фактів неналежного забезпечення захисту. Згодом він також не надав суду інформації про укладення нової угоди з іншим захисником.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні клопотання, послався на Закон «Про безоплатну правову допомогу». Відомо, що ця державна гарантія створює рівні можливості для доступу до правосуддя, але водночас позбавляє особу права вільно обирати захисника. Адвокат призначається за постановою слідчого, прокурора або ухвалою суду відповідно до КПК України.

Колегія суддів ККС Верховного Суду повністю погодилася з висновками нижчих інстанцій. Доводи касаційної скарги про неузгодженість правової позиції сторони захисту були визнані необґрунтованими, оскільки матеріали справи, включаючи звукозаписи засідань, не підтверджують таких тверджень. Постану у справі № 128/951/21 ухвалено 19 березня 2026 року.