Правила виїзду дітей за кордон в Україні стали гнучкішими, змістивши акцент із суто формальних вимог на реальні інтереси дитини. Сьогодні законодавство та судова практика чітко визначають випадки, коли отримати дозвіл від другого з батьків не є критичною необхідністю, що дозволяє родинам вільніше планувати відпочинок чи лікування.

За загальним правилом, діти до 16 років виїжджають за згодою обох батьків, проте закон передбачає суттєві винятки. Виїзд з одним із батьків без дозволу іншого можливий, якщо є рішення суду про визначення місця проживання дитини, наявна заборгованість зі сплати аліментів понад чотири місяці, або ж другий батьок позбавлений прав, помер або визнаний одиноким.

Той із батьків, з ким проживає дитина, має право самостійно вирішувати питання її виїзду на строк до одного місяця для відпочинку чи лікування, лише повідомивши іншу сторону рекомендованим листом. На строк понад один місяць такий виїзд також можливий без згоди, якщо існує заборгованість зі сплати аліментів, або ж батько, який проживає окремо, звернеться до суду за дозволом у разі відмови іншої сторони.

Для успішного перетину кордону обов'язково потрібен біометричний закордонний паспорт дитини. Базовий перелік документів також включає свідоцтво про народження для підтвердження родинного зв'язку та документ, що підтверджує повноваження супроводжуючої особи. Додатково можуть знадобитися рішення суду, довідка про заборгованість зі сплати аліментів або свідоцтво про смерть одного з батьків.

Верховний Суд наголошує, що головним критерієм є «найкращі інтереси дитини», а не наявність паперів. Судова практика дедалі частіше стає на бік того з батьків, хто забезпечує безпеку та розвиток дитини, навіть якщо інший відмовляється виходити на зв'язок або штучно блокує виїзд.

Попри зрозумілу судову позицію, на практиці іноді виникають труднощі через надмірну формальність на кордоні, де в окремих випадках можуть вимагати згоду, хоча закон цього не передбачає. Сучасний підхід базується на тому, що згода другого батька трансформувалася в один із факторів, який оцінюється у контексті конкретної ситуації, а не є універсальною вимогою.